Мене звати, Сергій Ковалюк, і народився я рівно 44 роки назад – 2 вересня 1979 року в місті Ватутіному. Все дитинство я провів на Залізничній 97 – в п’ятиповерхівці з “сушилками” в дворі якої я і зустрів перших друзів. З деякими з них ми дружимо до цього часу!
Вчився в загальноосвітній школі №1, де найбільше любив геометрію, історію, хімію і географію!
Ще я багато читав, тому і заходила мені ще Зарубіжна література.
Ватутіне завжди вважалось шахтарським містом, тому кожен ватутінець знає що таке фізична праця.
Мої дідусі Завзятий Іван і Ковалюк Микола були шахтарями-перший все життя працював проходчиком, а другий екскаваторником.
Я тут не став виключенням, тому і почав працювати з 13-ти років. Це були непрості 90-ті роки і грошей усім катастрофічно не вистачало, та й самі грошові знаки тоді часто змінювалися – рублі, купони, відрізні купони, гривні…
З батьками ми вирощували буряки – тоді за нами закріпили ділянку в два гектари. Спочатку виїжджали на лан і їх обсапували, потім збирали а взимку за це нм давали цукор.
Отож мій перший заробіток був – два мішки цукру, половину якого ми продали, щоб отримати живі гроші за свою роботу.
Після дев’ятого класу я пішов в наше Ватутінське СПТУ – в народі “бурсу”.
Тоді ми з родиною вирішили це зробити, щоб отримати робітничу професію і мати змогу заробляти своїм трудом. Там я отримав спеціальність – “столяр-тесляр” 4-го розряду.
Перше, що я навчився робити були табуретки, потім пішли стільці, столи, двері, вікна, меблі, паркет.
Практику завжди проходив в столярці комунального господарства ЖКХ по вулиці Транспортній, де два універсальних діда-спеціаліста – Йосипович і Петрович, навчили мене всьому. Принаймі, мені тоді так здавалось.
Так за три роки бурси я працював на усіх столярних станках, освоїв токарні роботи і зварювання, вмів класти плитку. І з того часу вже знаю, що тесляр – це одна із самих важких професій!
Далі восени 1998 була служба в армії – війська ППО в Одеській області і повернення в рідне Ватутіно.
З дев’ятого класу я мріяв стати юристом, але для цього були потрібні кошти, яких тоді моя родина не мала. Тому після армії я пішов працювати, щоб мати змогу вчитися заочно.
Влаштувався різноробочим в рембригаді, а далі перейшов в той же столярний цех, де до цього проходив практику. Тут я відчув на собі, що таке лісоповал і заготовка лісу.
Паралельно я вступив на заочне відділення “Черкаської Академії Менеджементу,” спеціальність “Господарське право”.
Після трьох років навчання і фізичної праці я отримав звання “молодшого спеціаліста”, що дало мені можливість влаштуватись в наш ЖЕК, що по Звенигородській 6, юрист-консультом на 0,25 ставки.
А далі життя просто забурлило – переїзд в столицю і робота в управлінні комунального майна міста Києва, начальником юридичного відділу виробничого підприємства, Секретаріат Президента України і комітети Верховної Ради.
З 2017 року заснував і розвинув власне виробництво композитних матеріалів.
Про це все якось розкажу в окремих дописах, бо тут хочу сказати інше.
Навіть від’їхавши з Ватутіного 20 років назад, я не втратив з ним зв’язок – адже тут проживають мої батьки, рідні і друзі. І коли рідному місту була потрібна моя допомога – я почав це робити усіма доступними мені можливостями.
Тому і мій Благодійний Фонд “Культурологія” був заснований рік назад саме тут – в рідному місті, для того щоб свою діяльність зробити більш ефективною і потрібною саме нашим місцевим людям.
Більше про це розкажу в своїх наступних дописах, а поки що дуже радію з того, що вже 44 роки я є ватутінцем і дуже цим пишаюсь!
Все буде добре!
Слава Україні!